Батьківщиною стилю бок вважається місто Айнбек (нині земля Нижня Саксонія). Разом з отриманням статусу міста жителям Айнбек в 1240 році дісталося і право займатися пивоварінням, яким вони охоче скористалися. Пиво варили не тільки для себе, але і на експорт в різні країни Європи. А щоб напій міг переносити тривале транспортування, його робили щільним і досить міцним.
Мюнхенські правителі Віттельсбахи імпортували бок-бір з 1555 року, а потім у 1573 році дотумкали, що простіше облаштувати власну пивоварню в замку Траусніц. Пізніше виробництво переїхало прямо до Мюнхена. Не знаємо, наскільки гарною вийшла заміна напою з Айнбека, але в 1614 році звідти в Мюнхен знову «імпортували», правда, вже не пиво, а пивовара Еліаса Піхлера, який, очевидно, зробив мюнхенцям «алєс гут» і відтворив рецептуру боку.
Бок розрізняють світлий і темний, а в логотипах часто використовують зображення козла, оскільки Bock по-німецьки означає «козел». Заради справедливості треба відзначити, що назва стилю з козлами спочатку ніяк не була пов'язана і насправді є «понівеченою» назвою міста Айнбек. Така гра слів утворилася через особливості баварської вимови.
У самому Айнбеку, звичайно, теж не здогадувалися, що сотнями років варили якийсь там «бок». Але оскільки Мюнхен більший і в історії пивоваріння помітніший, вимова баварських ротів, напханих сосисками, витіснила невідому сьогодні початкову назву пива. Маленький Айнбек не протестує і, судячи з усього, радий вже тому, що згадується хоча б як історична батьківщина.
Бок і його різновиди (зокрема доппельбок - міцніша версія, створена монахами, що понаїжджали до Баварії в епоху Контрреформації) входили до пивоварного топу Російської імперії, яка в даних питаннях слухалася німців і австрійців. Після революції (є такі дані) доппельбок (з коректуваннячками) перетворився на «Ленінградське» і варився згідно з ОСТ 350-38. Потім у схожій стилістиці почали варити «Московське, вищий сорт» і «Столичне».